fbpx
Працююча бідність в Україні

Працююча бідність – феномен сучасної української економіки

В Україні та ряді інших країн пострадянського простору склалася дивна, але звична вже для багатьох громадян ситуація: людина може знайти роботу, може працювати, але при цьому – рівень її життя буде низьким, фактично на межі бідності.

Подібна ситуація є звичною для мільйонів людей. Причому вони часто навіть не вважають це чимось ненормальним – до такої ситуації багато хто звик.

Умовно такий стан справ називають «працююча бідність». Сьогодні ми поговоримо про те, що це таке, які професії до неї схильні, чому склалася така ситуація в Україні та інших країнах, і чи можна з цим щось зробити, щоб виправити проблему.

Наведемо загальноприйняте визначення для такого стану:

Працююча бідність – це нездоровий стан економіки держави, при якому спостерігається одночасно і аномально низьке безробіття, і низький рівень життя більшості громадян.

Умовно сюди можна віднести будь-кого, хто працює за повним графіком, але при цьому живе від зарплати до зарплати, і може забезпечити тільки свої базові потреби.

Які спеціальності та галузі можна віднести до працюючої бідності?

Такі представники є в багатьох спеціальностях, проте в деяких професіях – їх переважна більшість. Серед таких можна виділити наступні види діяльності:

  • Практично всі робочі спеціальності (слюсаря, сантехніки, токарі, електрики, монтери, монтажники, різноробочі, апаратники, лаборанти). Сюди можна віднести як тих, хто працює на промислових об’єктах, так і будівельників і працівників комунального сектору.
  • Робітники сільськогосподарської галузі. Напевно, найяскравіший приклад: робота в цьому сегменті складна фізично, займає багато часу, а оплачується – по мінімуму. Причому в сільському господарстві мало отримують не тільки «рядові» професії, на кшталт пастухів і доярок – низький оклад мають і зоотехніки, і трактористи, і фахівці з ремонту спецтехніки – взагалі всі.
  • Медперсонал. Зарплати в цій галузі всеодно далекі від прийнятних і взагалі не йдуть ні в яке порівняння зі світовими стандартами для такої складної роботи. Санітарка, що працює з медвідходами, отримує замість зарплати якусь принизливу подачку.
  • Вчителі і викладацький склад. Коли люди дивуються низькому рівню знань своїх дітей – їм варто поцікавитися зарплатою вчителя в школі (не всім учителям пощастило потрапити в елітну гімназію).
  • Кухарі. Хорошу зарплату може мати хіба що шеф-кухар в якому-небудь елітному ресторані у великому місті.
  • Працівники сфери обслуговування. Сюди можна віднести цілий перелік професій – від офіціантів і прибиральниць і до перукарів і манікюрниці.
  • Водії. Виняток можуть становити хіба що далекобійники, які можуть отримувати порівняно високу (для України) зарплату.
  • Шахтарі. Мало того, що зарплати тут не співмірні з ризиками, зарплати гірникам нерідко затримують.
  • Співробітники текстильної промисловості (швачки, розкрійниці та інший персонал).

Вище ми приводили список «масових» професій, які отримують невиправдано низькі оклади, якщо порівнювати їх з сумою, яка потрібна для нормального життя в країні.

Як вирішити проблему працюючої бідності, і чи можна це зробити взагалі?

Змінити ситуацію – реально, однак діяти для цього потрібно на державному рівні (або хоча б з охопленням в сотні тисяч, а краще – мільйони людей, які хочуть добитися покращення ситуації).

У загальних рисах для цього необхідно:

1. Створювати офіційні профспілки. В Україні профспілки як інституція не працюють. У США і Європі ж робітники можуть зупинити роботу будь-якого підприємства, якщо чимось незадоволені і їм хтось посмів недоплачувати, достатньо згадати той ж страйк сміттярів в Неаполі. Місто задихнулося в смітті і виконало вимоги «брудних некваліфірованних сміттярів, яких можна замінити в будь-який момент», як у нас люблять називати робочий персонал бізнесмени.

2. Створювати «неформальні» профспілки. Місця, в яких представники певних професій (або співробітники одних підприємств) зможуть зустрічатися / спілкуватися. Це може бути навіть чат в соціальній мережі. Такий підхід дозволить ділитися думками, формуючи загальний настрій і вимоги від лиця не однієї людини, а колективу (з яким будуть рахуватися більше, ніж з думкою окремого співробітника).

3. Доводити до відома людей їх права і обов’язки. Дуже часто порушення і недоплати трапляються тому, що людина просто не знає до кінця, що вона повинна робити, а що – не зобов’язана.

4. Створити державну структуру (одну або кілька), яка реально контролювала б виконання трудового кодексу на рівні рядових співробітників. Тобто якщо роботодавець порушує права прибиральниці в торговому центрі – вона могла б звернутися в таку структуру, і отримати офіційний відгук.

5. Давати прецедентам масовий розголос. У нашій країні добитися справедливості можна лише в разі, якщо до несправедливої ​​ситуації буде привернуто увагу великого кола людей (в ідеалі – і представників влади).

6. Перестати ставитися до ситуації за принципом «моя хата скраю». Якщо людина почне проявляти увагу до несправедливого відношення до інших людей, то ситуацію можна буде змінити не тільки на законодавчому рівні, а й на рівні суспільної моралі.

Дорога редакція
Дорога редакція
Трансформуємо каву і натхнення в тексти, і віримо в те, що все буде добре.
Цікаве по темі:
Добавить комментарий

Pin It on Pinterest