fbpx
uk
Теорія розбитих вікон

Теорія розбитих вікон: як маленький безлад призводить до великого хаосу

Згідно теорії розбитих вікон, видимі ознаки безладу і порушення правопорядку в навколишньому середовищі призводять до подальшого поширення безладу і правопорушень. Цей принцип був сформульований для пояснення стану міської інфраструктури в неблагополучних районах, але він також може застосовуватися і до роботи, і до навчання.

Концепція, сформульована в 1982 році соціологами Джеймсом Вілсоном і Джорджем Келлінгом, заснована на більш ранніх дослідженнях психолога Стенфордського університету Філіпа Зімбардо, стверджує, що незалежно від того, наскільки багатий чи бідний район, всього одне розбите вікно незабаром приведе до появи більшої кількості розбитих вікон:

Одне невідремонтоване розбите вікно – це сигнал про те, що його цілісність нікого не хвилює, а значить можна розбивати всі інші вікна.

Заворушення підвищують рівень страху серед жителів районів, що змушує їх відмовлятися від своєї ролі в суспільстві і припиняти свою участь в неформальному соціальному контролі.

Неблагополучні райони в місті

Келлінг обгрунтував свою теорію результатами експерименту, проведеного психологом Стенфорда Філіпом Зімбардо в 1969 році. Під час цього експерименту Зімбардо залишив зламану і розбиту машину в Бронксі, досить бідному районі Нью-Йорка, і приблизно таку ж машину в багатому районі – Пало-Альто в Каліфорнії. Протягом доби в Бронксі з машини було вкрадено все цінне, що в ній залишалося. Протягом декількох днів вандали розбили вікна машини і зірвали обшивку.

У той же час машина, яку залишили в Пало-Альто, залишалася незайманою більше тижня, поки сам Зімбардо не розбив її битою. Незабаром інші люди, яких Зімбардо описував в основному добре одягненими, «акуратними» людьми європейської зовнішності, приєдналися до цього вандалізму.

Зімбардо прийшов до висновку, що в районах з високим рівнем злочинності, таких як Бронкс, де занедбане майно є звичайним явищем, вандалізм і злодійство відбуваються з більш високою швидкістю, оскільки спільнота сприймає такі дії як щось звичайне і нормальне. Проте, подібні злочини можуть мати місце в будь-якій спільноті, коли люди перестають контролювати належну поведінку інших людей, і турбота про оточуючих знижується.

Келлінг прийшов до висновку, що, звертаючи свою увагу на дрібні злочини, такі як вандалізм, розпивання алкоголю в громадських місцях і непристойні жарти, поліція може створити атмосферу громадського порядку та виконання закону, і тим самим вона зможе допомогти суспільству уникнути більш серйозних злочинів.

У 1993 році мер Нью-Йорка Руді Джуліані і комісар поліції Вільям Браттон послалися на Келлінга і його теорію «розбитих вікон» в якості теоретичної бази для запровадження нової політики «жорсткої позиції», яка була спрямована на активну боротьбу з відносно дрібними злочинами, які негативно впливають на якість життя у всьому місті.

Нульова терпимість до злочинності - Нью-Йорк часів Руді Джуліані

Незважаючи на популярність такої практики у великих містах по всьому світу, робота поліції, заснована на теорії розбитих вікон, піддається критиці. Люди ставлять під сумнів як її ефективність, так і справедливість покарань.

Джордж Келлінг стверджує, що цю теорію часто застосовували неправильно. Її реалізація незабаром переросла в політику «нульової терпимості», особливо по відношенню до меншин. Це також призвело до виникнення суперечливих практик. Наприклад, практика органів правопорядку «зупини і обшукай». А ще зросла кількість скарг на неправомірні дії поліції.

Найважливіше, що в результаті досліджень було продемонстровано – злочинна активність сама по собі знижується через ряд демографічних і соціально-економічних причин, і тому не можна пов’язувати ці зміни тільки з діями поліції в рамках теорії «розбитих вікон».

Експерти відзначають, що причини асоціальної поведінки та безладу різноманітні і складні.

Редакція
Редакція
Трансформуємо каву і натхнення в тексти, і віримо в те, що все буде добре.
Цікаве по темі:
Добавить комментарий