Емоційне вигорання як хвороба нашого часу
«Я більше не можу, я божеволію!» Хто з нас не вимовляв бодай раз такі слова? І хоча зазвичай ми перебільшуємо, емоційне вигорання на роботі, яке відрізняється від наслідків стресу і від депресії, сьогодні поширюється зі швидкістю епідемії.
В цій статті ми спробуємо лаконічно розповісти вам про хворобу нашого часу – емоційне вигорання та його ранні симптоми.
Ці або схожі фрази напевно не раз озвучували ми самі; ми чуємо їх від наших близьких і колег. Таке враження, що сучасні люди розучилися справлятися з життям. Що це за напасть, яка охопила все суспільство? Чергова модна пошесть?
Таке пояснення було б зручним і втішним і дозволило б зітхнути з полегшенням. Але на жаль, апатія, головні болі, відраза до роботи, відчуття власної непотрібності, втома, яка не проходить, – все це симптоми емоційного вигорання, яке виникає під впливом стресу, іноді супроводжується депресією, але не зводиться до них.
Що таке емоційне вигорання (BURN-OUT)?
Синдром емоційного вигорання (СЕВ) – стан фізичного, емоційного або мотиваційного виснаження, при якому знижується продуктивність в роботі, виникає почуття втоми, безсоння, підвищується ризик соматичних захворювань. Так організм захищає нас від надмірних навантажень і стресів.
У Міжнародній класифікації хвороб (МКБ-10) цей синдром віднесений до хвороб із загальною назвою «Проблеми, пов’язані з труднощами організації нормального способу життя» і визначається як «перевтома, виснаження життєвих сил».
Виділяють три групи симптомів емоційного вигоряння:
- емоційна виснаженість (почуття спустошеності і втоми);
- деперсоналізація (холодність, цинізм);
- редукція професійних досягнень (заниження успіхів, відчуття власної некомпетентності, безпорадності).
Воно зачіпає людей різних соціальних кіл і професій. Емоційне вигорання також ставить під сумнів наші цінності і цілі, наш спосіб життя, наші відносини з професією. Філософ Паскаль Шабо не залишає місця ілюзіям. Ні, це не мода, а сучасна «хвороба цивілізації» – подібно до меланхолії в XIX столітті, неврастенії на початку ХХ століття, параної в період між двома світовими війнами.
Вигорання, що виникло 40 років тому в середовищі працівників «допомагаючих професій» (вчителі, медики, соціальні працівники), сьогодні торкнулося всіх спеціальностей.
Такі колективні хвороби виявляють порушення взаємин між людиною і суспільством, причому неясно, хто більше винен: суспільство, яке створило культ швидкості, продуктивності і ефективності, чи людина, що влучила у пастку ненаситної жадоби успіху і визнання.
Емоційне вигорання – похідне від стресу, його остання стадія, коли людина вже знесилена.
Найчастіше говорять і пишуть про вигоряння на роботі, не зважаючи на те, що емоційно можна вигоріти і вдома. Наприклад, в ситуації, коли доводиться роками доглядати за батьками, у яких вікова деменція, або терпіти цькування з боку чоловіка/свекрухи.
Вигорання вражає майже без попередження. «Я нічого не помічав. Просто в один прекрасний день у мене раптово згоріли запобіжники», – щось в цьому дусі зазвичай говорять «потерпілі». Хоча передумови були очевидні: перевантаженість роботою, недостатня підтримка з боку керівництва, ізоляція, порушення сну, нав’язливі думки, болі в животі, конфлікти вдома … і категоричне заперечення проблем.
Попередження близьких або лікарів не спрацьовують: той, кому загрожує вигорання, довго не помічає, що виснажений. Спочатку людина задоволена своєю підвищеною активністю: «Ти не розумієш. Я хочу розвиватися!» Потім картає себе за те, що виявляється не на висоті завищених очікувань: «Ти не розумієш! Це терміново! ». Це постійне «ти не розумієш» – сигнал тривоги, на який необхідно звернути увагу.
Сподіваємося, що ця стаття допоможе помітити тривожні симптоми і не допустити вигорання у себе або своїх близьких.
